понеділок, 29 червня 2009 р.

Прогулянка до Шипоту.. або Training days

На минулі вихідні (27-28 червня 2009) прогулялись з Марічкою до водоспаду Шипіт.. на два дні. Розповім коротко як то було. Мапу частково злямзив звідси. Фото звіт - тут.

А давай підемо короткою цікавою дорогою.. ;)
Зі Львова електричкою до Воловця - 3 чи 3,5 години, в основному мальовничими краєвидами. Далі запитали у місцевих шлях до закинутої сироварні - початок туристичних маршрутів.. до неї веде доволі не крута, приємна і чесно кажучи нуднувата дорога.. яка обходить гору з хрестом, що височіє над Воловцем і цікавий хребет.. за давнім правилом нічого не обходити - спускаємось з одного рукава нецікавого хребта попід городи донизу і починаємо підніматись по схилу гори Ціцька. Підйом видався доволі цікавим.. спочатку я трішки не туди завів і довелось пензлювати неходженим молодняком (паскудні кущі по пояс, кропива і дика малина).. цей відрізок компенсувала багата фауна - з під ніг вискакували ящірки, а одного разу навіть заєць... але другий раз я краще обійду, ґґ. Так як це початок маршруту - то всі там ходять як хочуть і чіткої дороги на гору немає тре старанно шукати. Всі дороги ведуть на хребет - доведено, якщо просто лізти лісом вгору то скоро (або як вийде) дійдеш до стежки на хребті (поки дійшли почув про себе багато цікавого :) ). Ціцька зустріла новим видами фауни, табуном польських туристів (якщо йде зграя народу і всі з палками - 100%, що то пшеки) і недружніми осами, які чомусь сіли на ногу і почали її кусати (може на гніздо наступив?).. Довелось погратись в доктора Хауса (поставити діагноз і призначити лікування) і в гарненьку медсестру - лікування допомогло, укуси одразу перестали турбувати - тільки слід залишився. Кому треба буде - метод лікування: закусити рану, щоб отрута надалі не розповсюджувалась, а далі як в анекдоті.. думаю при укусі змії, має також допомогти.. от в Горганах і перевіримо.. Не все на горі з такою приємною назвою виявилось таким поганим, пригоду з осами вдало компенсували кущі чорниці - ще не сезон, але наїстись можна :).

Нам не страшні зливи й спека..
Далі підйом на Темнатик (гору з хрестом). При підйомі зустрів новий вид перешкод - кущі крізь які йдеш як між стінами - таких купа є навіть під Рівним, наприклад у Колоденьському ліску - але там крізь них ніхто не ходить... Вийшли - краєвиди просто чудові. Особливо не сподобалась та частина неба з якої сунула здоровенна чорна хмарина, а під неї все в тумані.. там нас накрив перший дощ... на щастя за пів години він скінчився - обід і далі в дорогу. До метеостанції веде череда безіменних вершин, між останньою вершиною і г.Плай (де стоїть метеостанція) доволі широке плато, красу доповнювали хмаринки-баранці які йшли так низько, що то плато їм доводилось переповзати, на скільки я зрозумів нічого та краса хорошого не віщує - так як за ними почалась потужна злива, під час якої «баранці» періодично «бігали» туди-сюди.. гриміло і блискало дуже круто - дощ зарядив на пів ночі. Перспективи вимальовувались доволі не райдужні. Повертатись - мінімум пару годин, піти до закинутої сироварні, ближче і дорога легша - але ми там не були.. а шукати в темряві під дощем місце для намету, не дуже приємно.. Все таки пішли у напрямку закинутої сироварні.. по дорозі помітили не погану галявину метрів на 200 нижче стежки. Думав оминати (якби там нічого вартого не виявилося то підніматись назад чорницями – завдання не з легких), але трохи далі вниз пішла заросла дорога\рівчак\стежка – все таки ходити по ній можна. Спустились – з купи місцин було тільки одна де можна було поставити намета (всюди корчами трава, каміння і крутий нахил). Намет поставив, Марічку і речі сховав, а далі почалась крута розвага – забий кілок у каміння. Змерз, змок, позабивав. Дуже нас виручив чай з термоса. Там ми його допили.. квас закінчився перед плато (мали того ж дня дійти до Шипота) – збирав воду з намету, просто виставляв миску на дощ – от такі розваги, дощ, холод а в тебе вуста запечені від спраги…

День другий.
Другий день почав з крутої зарядки – спустився з від місця стоянки до самого низу де тік якийсь потічок (між горами завжди щось тече). Йшов у напрямку яру який розтинав наш схил, думав може по ньому вода тече і не тре буде спускатись до самого низу, дзуськи. Вода в ньому почалась метрів за 10 від потоку в долині.. напився, вмився – клас! Набрав води, випензлював нагору.. не дуже класно лісом дертись крутим схилом.. Сніданок.. і дорога до метеостанції.. за нею - Великий Верх. Там сходяться три маршрути наш, від Шипоту і з Боржавського хребта – народу купа, що приємно на відміну від Чорногори – все наші.. чи майже наші (російськомовні наші :) ), а то чесно кажучи діяли мені на нерви табуни поляків навколо Говерли, але це інша історія.. Спуск до Шипоту через Гимбу, по дорозі милувались планеристами-екстрималами, гарно. Чесно кажучи подякував Богу, що ми звідти не піднімались – крутий спуск схилом блідо-червоних метеликів (там тих комах було незчисленно), потім крутий спуск лісом.. і то все доволі довго (як не як, Великий Верх найвища гора в тій місцині і дорога з Шипоту веде фактично на неї напряму). Шипіт – чесно кажучи справив враження роздутості.. туристів незміряно, доріжки, місця для мангалів.. але раз побачити його варто. Далі рвонули у сторону с.Подобовця. По дорозі нам дуже пощастило, коло самого Шипоту стоїть буржуйський готельчик і ми вже за ним спитали у пари яка йшла нам на зустріч – «Чим можна доїхати до Воловця?». Вони порекомендували звернутись до господаря готельчику. Він якраз мав їхати до Воловця, завезти постояльця туди ж на поїзд. В мене склалось стійке враження, що якби нас не привели постояльці – були б ми послані смачно і далеко. Хлопака з тої парочки заслуговує пару слів окремо, чесно кажучи спочатку він справив враження сектанта, та коли він не почав парити мізки, а надалі продовжив розмову в тому ж стилі виявився доволі цікавим, навіть відомим – от що вдалось нагуглити.
Пару слів про господаря.. склалось враження, що ми йому не сподобались… Не хочу бути невдячним, як тільки ми зайшли в готельчик почався потужний дощ і навряд би ми чим небудь іншим добралися.. хоча я йому матеріально непогано віддячив, тож можу відізватись про нього зле, ґґ (от такий я чорний, поганий і невдячний) – поки поїдемо чекали хвилин 20-30, при тому дядько хвилин 10 коло нас на веранді розглядав дощ, турбувався щоб я наплічником не порозбивав вазони (не передбачено там козацького зросту), хоча його постоялець сидів на наплічнику ще до того як ми прийшли… і умудрився привезти нас за дві хвилини після відправлення електрички (ми по дорозі не кіпушували, так як не знали точного часу відправки)… по дорозі назад він гикав.. Тут нам пощастило вдруге, були квитки на швидкий поїзд на Київ (що йшов через ~30хв. і яким їхав його постоялець).. не найкращі, але були.. Пару поганих слів заслуговує укр. залізниця… швидкий поїзд їхав довше чим електричка, бо пропускав зустрічну електричку!!.. отож ми на якійсь безіменній станції стовбичили навіть дверей не відкривали.. і ще нас потішив розклад прибуття.. точніше його написання.. згідно нього ми проїзжали через «Стрій» (хто не знає, містечко зветься Стрий) і коли вони грамоту вивчать?

PS: тепер я знаю що таке траверс – це похід до точки оминаючи всі вершини і складні шматки дороги, нам таке слово запамятовувати не потрібно ;).
PSS: в українських берцах вкінці шляху умудрилось щось відійти.. і фактично я по дорзі додому відтер собі шамат шкіри 1см на півтора - хотів додати фотку, та передумав.. Ще хто передумає в Горнани йти .. хе хе..
PSSS: Тренувальні дні - бо я консервів ніс на тиждень :), для розминки.
PSSSS: Фотка заманка.. ;)