Кавказ відео

Гірський Крим. Шлях Легіонера

Фото: Льоши тут, Костіка і Льоши тут, і просто фото Костіка.

День перед початком (Поки всі не приїхали)
Я не міг пропустити можливості скупатись до того як всі приїдуть. Гори горами, але і сам Крим з сторони моря оглянути хочеться.
Отож по-порядку. Після прибуття в Сімферополь - тролейбусом до Ялти.. ага, саме тролейбусом (понад 75км) - я таке чудо не міг пропустити.. навіть якщо теліпатись потрібно 2,5 години. І тут як у будь-якому курорті - купа бабульок пропонує житло :), а місцеві ласкаво підказують куди піти і на яку маршрутку сісти (останнє приємно здивувало - не чекав). Якщо в Ялті - то обов'язково тра подивитись на Ластів'яче Гніздо! Стільки раз ту радість у фільмах бачив.. аж тепер на свої очі роздивився. Там же попив гранатового соку (дорого зараза, але мені через мій бомжуватий вигляд знижку зробили☺).. і на пляж Мисхор. Пляж дрібненький, купа каміння.. але морська вода всі ці недоліки перекриває.
Ночував у лісі за містом, у спальнику просто неба.. дуже невдала ночівля була: комарі гризли (брехня що їх там немає!), шишка на мене впала серед ночі (коли спиш то справляє надзвичайне враження ґґ), і о диво - підійшов нахабний косуль (10 метрів, шишкою докинути) і ричав на мене.. в нас такі істотки людей бояться, дивина тай годі.

День перший ( Підйом)
Піднявся ледь розвиднілось - і спрага погнала мене дорогою до міста.. Вгамував літрою найсмачнішого у моєму житті юпі подібного соку ☻. Далі на пляж Ялти. На кілька прибережних міст - лиш два громадські пляжі (Мисхор і причал у Ялті) - все інше огороджене санаторіями.
Ближче до обіду під'їхали матери на тому ж тролейбусі. Докуповуємо продукти і одразу (а нащо їм у морі плюхкатись? чим же я підколювати буду?) вантажимось у бусік на водоспад Учан-Су (найвищий в Україні!!). Водоспад мав бути пересохлий, але підприємливі місцеві провели туди трубу (інакше їм було б тяжко пояснити за що 10 грн беруть) і щось таки з нього ллється..
Різкий підйом.. то таки навіть не Горгани, прірви набагато крутіші, але в дуже крутих місцях - просічені сходинки з поруччям ☺. Проходили коло якоїсь дірки в скалі - а з неї дує як з пилосмока, у горах багато пустот і там потужні протяги. Далі стежкою попід скелі.. допоки Сима не вирішив вилізти на одну - а за скелею прірва і надзвичайно гарне видовище!! - лазяли по черзі милуватись і фоткатись. І тут виявилось, що Аполон не боїться висоти - паскудна особливість, бо тепер тра було боятись за Аполона - він же по краях прірв лазив втупившись в видошукач фотіка!. Ще одна відмінність від Карпат - піднявся на гору, а за нею плато, можна відійти пару км і нічим від степу коло села моєї бабці відрізнятись не буде.
Стали на ночівлю не далеко від підйому.. вночі милувались вогнями Ялти.. і харились її звуками.. а потім пішов дощ ☺ (і таке там буває).

День другий (Польові прогулянки)
Ранок - туман.. нічого не видно. Аполон знову зустрів нахабного косуля. Рушили.. на сандалі липне болото.. куда йдемо? важко відповісти... Нарвались на хатку лісника. Розповів як йти, показав де вода, видав якийсь дозвіл, зібрав по 10 грн з носа (за те що на маршрут вивів ☻). Далі похід полем до Ай-Петрі. Поки дійшли туман виявився не туманом, а хмарами ☺. З сторони Ялти, Ай-Петрі, - крута височезна скеля, але з другої сторони на неї піднімаєшся легко (на Високий Замок складніше вийти). До речі - і там за вхід гроші беруть. Я з ттп рвонув на пряму, тож за нас заплатили задні (тих кого зловили). Видовище там надзвичайне! Краєвид на море - що ще скажеш! і місце окультурене: смітники, поруччя..
Звідти прямим ходом в сторону Великого Каньйону. Незважаючи на Крим - йшли то під дощем, то у хмарах. Далі, ми ж матери, йшли кудись годину, а потім годину повертались (але вже під гору). ттп відкрив надзвичайно ефективних засіб від болі у спині - постібти поперек кропивою, я сам того не пробував, але після того як когось тою кропивою випореш - йти набагато приємніше ☺☺☺.
Під вечір напівзакинута стежка вивела нас на дорогу і коло неї стоянку. Може тут ми і збились трохи з маршруту - але видовище яке відкрилось було того вартим.. ціла долина оточена горами коло твоїх ніг.. а на самому вершечку гори цвіли ще й барбариски.
Вночі знову приходив косуль. Проти 8 людей вийте не наважився - але з лісу ричав (от вперта скотинка☺☻☺).

День третій (Каньйон панове)
На початку дня одразу спустились в долину - і почався Великий Каньйон. 3 км - але скільки зусиль. Ото був справді найнебезпечніший відтинок. У каньйоні не прокладено повноцінної стежки ☺☺☺.. і місцями перед нами поставали глибоченькі ванни повні гнилої води.
Доводилось лізти над кілька метровою ямою по карнізику скелі і то з нелегкими наплічниками за пелчима. А також додалась ще одна напасть - кліщі. Я взагалі ніколи такого раніш не бачив, а тут аж 2 з мене витягувати довелось (добре що ніякої зарази не несли) тай інших та біда обсіла.. Не встигли дійти до "офіційної" частини каньйону (де є стежка і куди "туристів" водять) розпочався ливень.. Поки народ ховався - я скористався можливістю заскочити у ванну молодості.. Встигли насолодитись радостями цивілізації у вигляді чебурека з сиром (новація, бо не всі наважуються їсти з м'ясом ☻). Набрали води у карстовому джерелі і вперед.. звісно вперед і не туди ☺. Далі був по маршруту водоспад - Срібні Струмені. Гарний, і печерка в ньому класна.. Піднялись до Юсупувського озера (така собі запиночка на гірській річці) і почимкували до стоянки. Я йшов посередині, так як трохи вивихнув ногу - натиснув на педальки - і в результаті проскочив місце нашої стоянки. Довелось Аполону за мною побігати. В таборі сушились, кормились і ганяли кліщів.

День четвертий (От і знову море)
Ранком ми трішки змахлювали. Перевал перетнули на таксі. Не буду описувати тих чудових місць які ми так і не відвідали.. шкода. Та демократія і бажання поплюскатись по довше у морі - перемогли. Отож таксі нас висадило коло Роднікового (село на березі водосховища, що забезпечує водою Севавстополь) Там була чудова фотосесія з двома осликами. І почався підойм до Шайтан-Мердвен (Чортові Сходи). Почали підйом попід сухе річище, а продовжили попід повноводну гірську річку (така спека, що до низу вода не дотікає - випаровується). І почався шматочок "Небо-Море-Хмаринки".. йшли попід прірвою над морем (точніш прірва над узбережжям де ще цілі містечка вміщались). Табунами там бігали ящірки. Одну намагались загнати - засіла на нозі, а потім рванула вгору і до коліна добігла.. Якби не відвалилась - була б паніка :). Все таки Оля одну зловила, кумедна істота ящірка.

День п'ятий (Довгий шлях щоб скупатись)
Спустились з гір і вийшли на трасу. Перед нами лежали Байдарські ворота. А за ними Байдарський ліс... але тре було його назвати якось по інакшому.. хз чого - но фекаліями штиняло там просто страшно.. якось пройшли. Прохід між горами-скелями і спуск до траси. Є! Тепер море дуже близько. Але все ще не достатньо ☻. З годину пиляли по трасі - попід бухту Ласпі, все шукали де там туристичні стоянки. Поки просто не повернули бозна-якою стежкою вниз. І о чудо! Там внизу сховалось купа наметів. Одразу ж у воду.. просто ляпота.

День шостий (Там же)
Там ми дрихнули на сонці, стрибали з каміння і розглядали дно у окуляри, ганяли чайок з каміння.. то офіційна стоянка - тож заплативши 15грн з носа за добу - отримали за 20 хв ходу запаси води і дров. Ляпота.

День після останнього (Коли всі поїхали)
О 4 ранку підйом і в Севастополь. Там рівняни повантажились у автобус на Сімферополь. Я ж трішки оглянув місто з Льошою.. Там виявився якраз день міста - тож шуму було купа. Потім провів і Льошу і помилувався кораблями і підводним човном.. а згодом зборищем клоунів, що волали "Севатополь!Крьім!Россия!". Чоловік 20.. виглядало убого.. як і їх віршики. А далі Фіолент. Дуже гарне місце. Там покупався і заночував. А на ранок мене чекала дорога до дому..

Підсумки
Гарне місце Крим. Але просторів Карпат не вистачає.. і бажання збирати гроші за огляд кожної калюжі нервує.. Та хоч раз там побувати варто... щоб хотілось повернутись і заради моря ☺☺☺

Друга подорож Горганами

Вона відбулась.. враження надзвичайні.. особливо останній день.
Фото звіт (RredCat).
Фото звіт (Apollon).
Хто з Рівного, фото питайте у мене (ttp).

Далі розповідь подорожі(як завжди нікому крім мене на то не вистачає терпіння).

День 1 - відстріл
Отож з Рівного виїхало в 03:50 8-ро мандрівників(ще 4-ро чекали на нас в с.Бистриця). Потягом доїхали без проблем до Франківська, далі маршрутка на Надвірну(не вдалося таки дядьку розкрутити нас на таксі, хоча він дуже і старався, і ціну скидав), з Надвірної пощастило одразу сісти в маршрутку на Максимець(хтось віз якісь мішки і прихопив ще кучу народу із собою).

По приїзду в с.Максимець лишилась місія знайти тих 4-ох, що чекали нас біля Бистриці(саме там де ми минулого року перетинали р.Бистриця), а туди десь кілометрів 10 від місця нашого прибуття. Ну про то я нікому не казав, і з омером вирушив по поповнення. Вийшли із села, пройшлися метрів 500 і нам крупно пощастило, їхав хлопака бусом який люб"язно погодився нас підвезти. Отож через 5хв ми були вже в їх таборі. Лишилось майже нічого, добратися назад вже із їх наплечниками. Коли зібралися, фортуна знову нам посміхнулася, знову проїздила маршрутка в яку ми все спакували і під"їхали до Максимця. Далі селом, трохи по сонцю, трохи дощем і от ми всі разом, сповненні потягу до пригод(чекти не довго, до першої стежки не туди, і пригод повні буци холодної води :).

Отож вирушили, міток не знайшли і на першій же розвилці як і було "задумано" повернули не туди(мітки мабуть починались якраз після тої розвилки :). Ну нічого, трохи попригали через стрімку річечку, як гірські парнокопитні, хтось набрав у чоботи води, хтось вже згадував про себе "не злим тихим словом" всі ці карпати. Вечоріло, потрібно було шукати міце на ночівлю, і добре що стежка вийшла на чудову галявину серед лісу, мабуть пасовище місцевих. Отож і без того чудовий настрій у всіх ще більше піднявся. Омер навіть джерело надибав і хотів був розрити його до холодного басейну, але гірська місцевість стала на заваді(в камені яму копати, то вам не пісок лопатою кидати).


Намети розклали, їсти зварили, познайомились із місцевою фауною, Місяць сфотографували, душа радіє, як ніяк перша ночівля в карпатах.



День 2 - г.Негрова, підніжжя г.Сивуля

Отож прокинулися. Редкета одразу по молоко. Тільки другий день, а вже хочеться пшоняної каші із молоком. Дочекались ми його не скоро, бо той червоний влаштував місцевим фотосесію, а потім вивчав премудрості карпатського катання на канаті навколо сосни. Однак молоко таки прибуло, каша вже зачекалась на цей білий еліксир. Скромно скажу без яскравих епітетів, що було дуже смачно(тільки мабуть мало). Поїли, попили чаю(хтось молока) і в дорогу. В місцевих вивідали де ми є і куди нам далі, щоби до Сивулі дістатися. Двоє людей нас покинуло, один вже пізнав всю красу Карпат, а інший йому в супровід(пізніше він нас наздогнав, завдяки нашим походенькам по нігерійським кварталам). На першому же відкритому хребті в хід пішли мобілки, добре що не у всіх ловило, а то це б затягнулося. Полялякли, хто зміг, і далі стежиною, тут вже було важко заблукати. Десь через 30хв. вийшли на зелений маршрут, а далі вже і повні парнокопитні не заблукають. Пройшли ще десь 30хв. маршрутом і промайнула ідея сходити на г.Негрова(така назва, гріх не зайти).

Сходження на г.Негрова
Отож 5-ро чоловік(хоча на початок я бачив лише 3-ох) подерлися чагарниками підкоряти г.Негрова. Чагарники були так собі, стандартні чагарники, на нестандартних стежинах(не звикати). Видерлись ніби як недалечко до вершини, і всілись на мох перепочити. Тут таки ми побачили, що всі намети у нас, а решта 5-ро йдуть без наметів(це було дуже погано). Голосуваннями вирішили йти далі на захід по горі, щоби дістатися вершини. Через 15хв. ми вийшли на каміння, тому йти було не складно, але затримало інше, насувалась гроза. Весь дощ просиділи без діла вживаючи какаокалорії, тобто шоколад. Дощ скінчився, ще трохи пройшли по горі нагору, а тоді стало зрозуміло, що або ми вийдемо на гору, або ми наздоженемо іншу групу без наметів, двох справ безболісно не зробити. Здоровий глузд програв і ми вирішили наздогнати решту :).

Спускатися було не так комфортно як підніматися, сюди мабуть і ведмеді не ходять і парнокопитні оминають, висока трава після дощу, слизькі камені, повалені дерева. Біля підніжжя ніякої стежки не виявилося, а ми так радісно бачили її згори. Замість стежки нам перепав доволі високий сланник. Вирішено йти тим сланником на південь доки не вийдемо на стежину. Ідея вдала, доволі швидко вийшли знову на маршрут і швидким темпом кинулись наздоганяти іншу частину групи.

По дорозі зустріли місцевих, які підтвердили наявність наших попереду. Доволі приємна звістка, є шанс що вони таки будуть ночувати в наметах, і нам менше влетить потім :).

Через години півтори швидкого темпу ми вийшли до розвилки маршрутів, далі побачили якихось туристів і вирішили, що то наші. Пофоткались біля вказівника і пішли на розстріл.

Прибуття в табір, підніжжя г.Сивуля
По дорозі до тих туристів зустріли наших дівчат(йшли по воду), виглядали вони доволі оптимістично, ніби точно знали, що ми їх знайдемо(а якби здоровий глузд таки переміг). Вони розказали нам де стоять наші і ми радісно побігли до місця стоянки. Скажу так, хлопаки виглядали не так оптимістично як дівчата(це якщо дуже прибіднятися). Якщо реально сказати то десь так, уявіть що вас відрахували із навчання, звільнили із роботи(це не так сумно, тому стосується омера, він нашої відсутності майже не помітив), завтра захист дипломної, а диплом не готовий, через годину вас розстріляють і т.д. От приблизно такі обличчя і настрій був у хлопців. Ну нічого, ми їх таки знайшли(у нас +10 фортуни після подорожі коротким шляхом), вони трохи поричали і заспокоїлися, як ніяк дах над головою прийшов :). Тут таки нас наздогнав Ющик, а так би зась, якби не пішли на Негрову, так що позитив із цього є. Далі нам скинули всі наявні недоСупи і половина пішла на Сивулю дивитись захід сонця, а половина лишилась варити суп. Я варив суп, а тому пригоди сонця під час його заходу мені невідомі. В доказ що сонце таки зайшло і що вони там були є лише фото, але що таке фото у порівнянні із моїм красним словом.

Отож повкидали вміст усіх тих пакетиків до кастрюлі, додали трохи вермишелі і великий шматок сала(що б я без нього робив), поварили трохи і суп готовий. Процес варіння можна побачити на фото справа(за кадром решта танцює із бубном танець супу, щоби всі вітаміни Е засвоїлись). Спочатку ми ще чекали на любителів романтики, а далі недочекалися і злупили увесь суп. Кастрюля супу на стількох людей таки мала, і скажу, втратили вони небагато, бо суп виявився рідкісним лайном. Ось що я вже більше ніколи не буду брати із собою(як додаток до вета на магазинні тушонки) так це супи у пакетиках. Романтикам пощастило більше, їм ми вже зварили нормального супу(як видно, наминали вони його добре). Склад для цікавих: шматок сала, сушені овочі, приправи "які знайшли", вермішель, і пемікан(по простому домашня тушонка, яку я робив вдома бо зарікся брати магазинну). Я не куштував того, що вийшло(то що я з"їв тарілку під час проби на сіль не рахується), але казали, що було смачно(я ж наївся вареним салом). Далі стандартно, чай з мате і спати.

На попередній стоянці наметам докучали корови, що там паслися, тут докучали вже коні. Корову відігнати легше, крикнув на неї, руками помахав і по всьому. А от від коня отримати копитом не дуже кортіло. Омер ще щось намагався за гриву його відтянути, але в нього це не дуже вийшло.

День 3 - Сивулі, підніжжя г.Ігровець
Головний аргумент прокинутись зранку, це вмитися і поїсти, і останнє мабуть вагоміше. Хто раніше встає той варить свою їжу, і наплечник стає легшим. А хто володіє каструлею, той справжній монополіст :) На сніданок був рис(на скільки я пам"ятаю), але тушонки вкинули мало, і навіщо її жаліти, всеодно паршива, а калорії потрібні. Поїли, попили чаю і на Малу Сивулю вже з наплечниками. Поки піднімалися, то було доволі спекотно, а от на самій вершіні було досить прохолодно, найшли хмари і закрили всі краєвиди. Тут розправилися із згущеним молоком і пішли на Велику Сивулю. Тут нарешті зробили перше групове фото усіх разом.

Після Сивуль маршрутом дійшли до підніжжя г.Ігровець і стали табором. Погода зіпсувалася, похолодало і пішов дощ, добре що йшов він не довго. Вирішили знову зварити супу, а так як я добре знав, що його знову всім не вистачить то нажарив собі сала і на суп навіть не розраховував. Без сала, що узяв омер, було б скрутно. І справді, за суп розгорнулась ціла баталія із гучними викриками та заздрісними поглядами у бік супротивників по пайку, а перед салом крутили носа. Ех, треба було усе салом брати. Хоча в запасі ще була важка артилерія(тобто кісляк). Із печивом він пішов на ура.

У цей же вечір грали в показуху, інтересу до якої я не проявляю, хоча сіма був на висоті. Але насправді пакісні слова загадувала маленька. В декого навпаки раптово закінчувався словарний запас. Ну грали до пізна а тоді спати, дивитись солодкі сни та думати про то як завтра підніматися на Ігровець.



День 4 - г.Ігровець, г.Висока, підніжжя г.Середня
Вранці погода ніби була гарна, але раптово зіпсувалася. Сніданок якось зварили, гречка і рештки пемікану. Через погану погоду навіть майоріли думки лишитись на цій стоянці ще на одну ніч, чого мені аж ніяк не хотілося. Але фортуна знову посміхнулась, дощ скінчився, ми нашвидку зібралися і пішли на Ігровець. Підйом вивявився доволі легким, хоча двоє прогавили вершину і пішли далі на г.Висока так і не зайшовши на Ігровець, і дарма бо там знову знищували згущене молоко. Після Ігровця недалечко до г.Висока, тому перекусивши ми миттю були вже там. Тут таки вирішили не йти на Осмолоду, а погуляти ще Карпатами, час як ніяк є. Отож поговорили, побалакали і вирішили зайти на г.Середня, звідтам у Кузьминець і далі хто хоче додому, а хто ні то в Осмолоду пройтися найближчими до села вершинами. Так і зробили, але двох вирішило піти коротшим шляхом, прямо по хребту через сланник(Сіма і Редкет). Як зазвичай, коротший шлях був "коротшим" і чекали ми їх вже знизу на галявині коментуючи їх подвиг.

Місцина виявилась гарна(місце для багаття, рогач готовий), але холодна через постійний вітер. Тут на вечерю був делікатес, картоха із сушеним м"ясом. Ще одне вето на походи, карпюру я більше не їм, спробував вперше і востаннє в поході. Кому не вистачило зварили ще картохи, а хто більше картохи не хтів зварили вермішелі. Розумний котяра одразу зварив нормальної каші. На цій стоянці почали грати в "Контакт"(за правилами до Олени). Ось де є розгулятися інтелекту і натякам із "подвыподвертом". Гра дуже сподобалась, в колекцію. Грали знову допізна, хоч і було холодно. Потім дуже довго варили чай, котрого дочекалися лише одиниці, і не дарма, доки не поставили кастрюлю прямо на жар, чай навіть не грівся, а так вмить закипів(ну майже).

В цей таки вечір насувалася гроза, здійнявся сильний вітер, а тому найменший двомісний намет забракували і людей з нього розсилили по інших, більш витривалих до вітру, а в той поклали наплечники. Не пам"ятаю чи був дощ(ніби був) але дуло і справді добре, але Hannah не підвела і нічого крім завивань, принаймі я, не відчув.




День 5 - г.Середня, с.Кузьминець, 3л молока(і 3.5 літра з собою), с.Осмолода
Зранку погода ніби проясніла. Проясніла скрізь, тільки не там де ми стояли, а стояли ми між горою Висока та горою Середня, і хмари активно чіплялися за г.Висока і не хотіли розходитись. Було прикро спостерігати, що неподалік світить сонце, а в нас хмарно і вітряно.

Як і домовились напередодні, зранку без наплечників сходили на г.Середня і назад у табір. У підніжжі було насправді невітряно, я збрехав, був просто штиль у порівнянні із тим що було на Середній. Там справді ДУЛО так що з ніг здувало, і це було круто. Там знову розчавили згущене молоко та снікерса, треба ж какаокалорії поповнити щоби до Осмолоди дійти. Продули все що могли, спустились по своє спорядження і вирушили до Кузьминця. В Кузьминці нас покинув Сахай, по його словах він також "вже пізнав всю красу Карпат"(дехто також майже здав іспит на пізнання цієї краси але коли я про це почув то одразу завалив їхню здачу цього іспиту і вони вирушили із нами до Осмолоди). В Кузьминці ми попереднь докупили потрібних харчів, вкрутили хто пиво, а хто більш смачний еліксир здоров"я - молоко, як свіже так і кисляк. Ех, яке ж воно було смачне.


Отож дозакупились, поповнили животи і вирушили до Осмолоди. По дорозі нас знову застав дощ, але його ми перечекали під накриттям у бесідці неподалік якогось "піонерського табору". До Осмолоди дістались доволі швидко, навіть магазини не встигли зачинитись, тому дозакупились ще й тут: хліба, снікерсів, пива та вина(бо у декого почалась ломка до спиртного).

На вечерю було молочне, і знову мало, але хоч стільки, кому невистачило доклали цукром :). Наступного разу будем брати більший казанок на стількох людей, бо каші вистачає, а щось більш рідкого та смачного вже ніхт. Тут таки варили глінт із того, що було під рукою.




День 6 - г.Грофа, г.Кінь Грофський, болота
Отож двох майже готових до здачі іспиту на пізнання Карпат лишили оберігати наш табір від навали місцевих оленів - (с)ТІК - що бігали у лісі(насправді бігали, але той хто довго спав нічого не побачив). Самі ж вирушили у сторону г.Грофа. Спочатку більшість надумали йти на г.Кінь Грофецький, я ж із редкетом твердо вирішили піти на г.Грофа. Коли дійшли до останнього вказівника, виявилось що до Коня стежки немає(декому це не стало на заваді), а тому на г.Грофа пішли усі разом. Десь вже біля самого підніжжя найдосвідченіші туристи що мали при собі мапи і дивились у них а не на вказівники зійшли зі шляху "неправидного" і пішли шляхом "правденим і коротшим". На гору піднялися усі крім Редкета та Ющика, у обох мапи, тому скажу вам мапи до правильної стежки не доведуть, а що вже говорити про GPS(ось чому ми проти них). Почали перекушувати на г.Грофа але там виявилось доволі прохолодно, тому спустились до підніжжя, там навіть було на чому сидіти і стіл, і добили згущене молоко там.

Згущенка мені щось не йшла, бо я все думав про кисляк, який забрала із собою нагла руда хитра морда. Їх так і не дочекалися і пішли у табір тим самим шляхом що йшли сюди. По дорозі назад Олена підтвердила свої слова про знайдений сніг(дехто ніяк не хотів у це вірити). Ми до табору дісталися близько 21:00. Двох провідників як і очікувалось у таборі не було. Коли вже геть стемніло навіть почали переживати(такий кисляк самі випили, я цього не забуду), Олена згадала якусь невідому комбінацію букв мнс. Близько 00:00 повернулися досвідчені майстри стежки, виявилось що їм просто закортіло вдути кисляк на двох, а вже як другорядна причина йшло бажання повернутись до табору через г.Кінь Грофський. Це виявилось не так просто як гадалось одразу, річка яку не перейти, та ще й болото що зветься "Болото Мшана". Тепер будете знати де ви ще побували, дякувати за інформацію не потрібно, просто з вас пляшка кисляку :).

В цей вечір ми доречі варили горох і заправляли його жареними шкварками. Смакота ще та, сало Омера знову стало у нагоді. Я ніяк не засинав думаючи, що в кастрюлі лишилось ще дві порції цієї смакоти на тих хто не поділився молоком і ходив "за сині гори океани та діброви" болотами. А коли вони прийшли, я таки встав перевірити чи вони з"їли горох. Таки з"їли. Ех, тепер то випивши чаю можна було йти спати, гороху всеодно вже немає.

День 7 - додому
Вранці сніданок не робили. Я сходив по солодку булку, біля магазину випили трішки поживного пива(вже можна) і взяли такого ж їдла для решти. Загрузились в Осмолоді у маршрутку, з пересадками дісталися Львову. Звідтам кому потрібно було то на Рівне. Доки чекали на потяг ще погуляли по Львову. Рівного дістались вже в Суботу зранку.


Отака коротка розповідь.

ЗІЖ У подорожі найбільше використовувались пісні(мелодії): Оля(ВВ), Выходной Марш(х/ф Цирк-2), Леночка(Сонцекльош)

Прогулянка до Шипоту.. або Training days

На минулі вихідні (27-28 червня 2009) прогулялись з Марічкою до водоспаду Шипіт.. на два дні. Розповім коротко як то було. Мапу частково злямзив звідси. Фото звіт - тут.

А давай підемо короткою цікавою дорогою.. ;)
Зі Львова електричкою до Воловця - 3 чи 3,5 години, в основному мальовничими краєвидами. Далі запитали у місцевих шлях до закинутої сироварні - початок туристичних маршрутів.. до неї веде доволі не крута, приємна і чесно кажучи нуднувата дорога.. яка обходить гору з хрестом, що височіє над Воловцем і цікавий хребет.. за давнім правилом нічого не обходити - спускаємось з одного рукава нецікавого хребта попід городи донизу і починаємо підніматись по схилу гори Ціцька. Підйом видався доволі цікавим.. спочатку я трішки не туди завів і довелось пензлювати неходженим молодняком (паскудні кущі по пояс, кропива і дика малина).. цей відрізок компенсувала багата фауна - з під ніг вискакували ящірки, а одного разу навіть заєць... але другий раз я краще обійду, ґґ. Так як це початок маршруту - то всі там ходять як хочуть і чіткої дороги на гору немає тре старанно шукати. Всі дороги ведуть на хребет - доведено, якщо просто лізти лісом вгору то скоро (або як вийде) дійдеш до стежки на хребті (поки дійшли почув про себе багато цікавого :) ). Ціцька зустріла новим видами фауни, табуном польських туристів (якщо йде зграя народу і всі з палками - 100%, що то пшеки) і недружніми осами, які чомусь сіли на ногу і почали її кусати (може на гніздо наступив?).. Довелось погратись в доктора Хауса (поставити діагноз і призначити лікування) і в гарненьку медсестру - лікування допомогло, укуси одразу перестали турбувати - тільки слід залишився. Кому треба буде - метод лікування: закусити рану, щоб отрута надалі не розповсюджувалась, а далі як в анекдоті.. думаю при укусі змії, має також допомогти.. от в Горганах і перевіримо.. Не все на горі з такою приємною назвою виявилось таким поганим, пригоду з осами вдало компенсували кущі чорниці - ще не сезон, але наїстись можна :).

Нам не страшні зливи й спека..
Далі підйом на Темнатик (гору з хрестом). При підйомі зустрів новий вид перешкод - кущі крізь які йдеш як між стінами - таких купа є навіть під Рівним, наприклад у Колоденьському ліску - але там крізь них ніхто не ходить... Вийшли - краєвиди просто чудові. Особливо не сподобалась та частина неба з якої сунула здоровенна чорна хмарина, а під неї все в тумані.. там нас накрив перший дощ... на щастя за пів години він скінчився - обід і далі в дорогу. До метеостанції веде череда безіменних вершин, між останньою вершиною і г.Плай (де стоїть метеостанція) доволі широке плато, красу доповнювали хмаринки-баранці які йшли так низько, що то плато їм доводилось переповзати, на скільки я зрозумів нічого та краса хорошого не віщує - так як за ними почалась потужна злива, під час якої «баранці» періодично «бігали» туди-сюди.. гриміло і блискало дуже круто - дощ зарядив на пів ночі. Перспективи вимальовувались доволі не райдужні. Повертатись - мінімум пару годин, піти до закинутої сироварні, ближче і дорога легша - але ми там не були.. а шукати в темряві під дощем місце для намету, не дуже приємно.. Все таки пішли у напрямку закинутої сироварні.. по дорозі помітили не погану галявину метрів на 200 нижче стежки. Думав оминати (якби там нічого вартого не виявилося то підніматись назад чорницями – завдання не з легких), але трохи далі вниз пішла заросла дорога\рівчак\стежка – все таки ходити по ній можна. Спустились – з купи місцин було тільки одна де можна було поставити намета (всюди корчами трава, каміння і крутий нахил). Намет поставив, Марічку і речі сховав, а далі почалась крута розвага – забий кілок у каміння. Змерз, змок, позабивав. Дуже нас виручив чай з термоса. Там ми його допили.. квас закінчився перед плато (мали того ж дня дійти до Шипота) – збирав воду з намету, просто виставляв миску на дощ – от такі розваги, дощ, холод а в тебе вуста запечені від спраги…

День другий.
Другий день почав з крутої зарядки – спустився з від місця стоянки до самого низу де тік якийсь потічок (між горами завжди щось тече). Йшов у напрямку яру який розтинав наш схил, думав може по ньому вода тече і не тре буде спускатись до самого низу, дзуськи. Вода в ньому почалась метрів за 10 від потоку в долині.. напився, вмився – клас! Набрав води, випензлював нагору.. не дуже класно лісом дертись крутим схилом.. Сніданок.. і дорога до метеостанції.. за нею - Великий Верх. Там сходяться три маршрути наш, від Шипоту і з Боржавського хребта – народу купа, що приємно на відміну від Чорногори – все наші.. чи майже наші (російськомовні наші :) ), а то чесно кажучи діяли мені на нерви табуни поляків навколо Говерли, але це інша історія.. Спуск до Шипоту через Гимбу, по дорозі милувались планеристами-екстрималами, гарно. Чесно кажучи подякував Богу, що ми звідти не піднімались – крутий спуск схилом блідо-червоних метеликів (там тих комах було незчисленно), потім крутий спуск лісом.. і то все доволі довго (як не як, Великий Верх найвища гора в тій місцині і дорога з Шипоту веде фактично на неї напряму). Шипіт – чесно кажучи справив враження роздутості.. туристів незміряно, доріжки, місця для мангалів.. але раз побачити його варто. Далі рвонули у сторону с.Подобовця. По дорозі нам дуже пощастило, коло самого Шипоту стоїть буржуйський готельчик і ми вже за ним спитали у пари яка йшла нам на зустріч – «Чим можна доїхати до Воловця?». Вони порекомендували звернутись до господаря готельчику. Він якраз мав їхати до Воловця, завезти постояльця туди ж на поїзд. В мене склалось стійке враження, що якби нас не привели постояльці – були б ми послані смачно і далеко. Хлопака з тої парочки заслуговує пару слів окремо, чесно кажучи спочатку він справив враження сектанта, та коли він не почав парити мізки, а надалі продовжив розмову в тому ж стилі виявився доволі цікавим, навіть відомим – от що вдалось нагуглити.
Пару слів про господаря.. склалось враження, що ми йому не сподобались… Не хочу бути невдячним, як тільки ми зайшли в готельчик почався потужний дощ і навряд би ми чим небудь іншим добралися.. хоча я йому матеріально непогано віддячив, тож можу відізватись про нього зле, ґґ (от такий я чорний, поганий і невдячний) – поки поїдемо чекали хвилин 20-30, при тому дядько хвилин 10 коло нас на веранді розглядав дощ, турбувався щоб я наплічником не порозбивав вазони (не передбачено там козацького зросту), хоча його постоялець сидів на наплічнику ще до того як ми прийшли… і умудрився привезти нас за дві хвилини після відправлення електрички (ми по дорозі не кіпушували, так як не знали точного часу відправки)… по дорозі назад він гикав.. Тут нам пощастило вдруге, були квитки на швидкий поїзд на Київ (що йшов через ~30хв. і яким їхав його постоялець).. не найкращі, але були.. Пару поганих слів заслуговує укр. залізниця… швидкий поїзд їхав довше чим електричка, бо пропускав зустрічну електричку!!.. отож ми на якійсь безіменній станції стовбичили навіть дверей не відкривали.. і ще нас потішив розклад прибуття.. точніше його написання.. згідно нього ми проїзжали через «Стрій» (хто не знає, містечко зветься Стрий) і коли вони грамоту вивчать?

PS: тепер я знаю що таке траверс – це похід до точки оминаючи всі вершини і складні шматки дороги, нам таке слово запамятовувати не потрібно ;).
PSS: в українських берцах вкінці шляху умудрилось щось відійти.. і фактично я по дорзі додому відтер собі шамат шкіри 1см на півтора - хотів додати фотку, та передумав.. Ще хто передумає в Горнани йти .. хе хе..
PSSS: Тренувальні дні - бо я консервів ніс на тиждень :), для розминки.
PSSSS: Фотка заманка.. ;)

Плануємо новий похід у Горгани

Отож, плануємо новий похід у Карпати. У планах добити похід, який не завершили минулого разу, тобто знову у Горгани :).

Кліп для заманювання:

Орієнтовна дата з 6 по 20 липня 2009. Орієнтовний маршрут:

г. Maксимець - г. Гавр - г. Короткан - полонина Боярин - г. Сивула - г. Лопушна - г. Ігровець - г. Висока - с. Осмолода - хр. Аршица - р. Свіч - "якщо дісталися геть сюди, то додому :)"

Приблизна мапа від с.Максимець до с.Осмолода(далі буде)

Всіх бажаючих запрошуємо приєднатися, тільки застереження, жпс не використовуємо, виходимо на всі підряд "горбаки" котрі є під боком, використовуємо лише мапи і відчуття коротшої дороги яке ще нас ніколи не виводило куди потрібно. Із недоліків цього правила, можливо проходити із нами 3 дні незапланованим маршрутом та хащами де ледве пролізеш. В результаті вийти не там де мали і проходити ще декілька днів доки зрозуміємо де ми є :). Плюси: маса фану і незабутні враження, що залишаться із вами(якщо ми виберемося) на все життя. Насправді не все так страшно і навіть дуже весело.

Ще одне уточнення:

"найтяжчі наркотичні засоби, що будуть вживатись у поході - чай мате від ттп.. отож з любителями дійти до першого тіньочка і там нализатись до андроїдного стану (коли зелені роботики бігають) - нам не подорозі!"

Наразі нас назбиралося вже аж n(кількість змінна) тіл :), і будемо раді додатковим, котрі хочуть походити Карпатами і не хочуть викидати гривні на гадів гідів :).
На кінець, якщо наважилися, то відпустку краще взяти на тиждень довшу, а то хто зна коли повернемось :D

Поки, що приєдналися наступні:

Apollon, RredCat, 0m3r, ttp, 4umak, 7k7k, ekevart, SaHay, XelNaga, Малинка, Мелкий, Оля

PS: Так от, не забувєм брати щось на голову (блейзер як мінімум), так як згоріти можна не гірше чим на морі + хустку на шию. Має бути щось легке із довгим рукавом, бо руки згорять до костомах, але щоб не спаритись в тому. Легка куртка обов'язково - щоб швидко сохла. Якщо в кого є лижні палки - рекомендую прихопити, польскі туристи без них навіть до вітру не ходять. І (дівчата не читайте) варто відати перевагу сімейникам перед всякими стірнгами і стирптизними труселями, щоб нічого не натерти і тіло "дихало"..

Похід у Карпати, "Вершини України"

[ Фото тут ]

Як писали раніше, шукали людей для походу у Карпати. Крім того, що нікого не вдалося знайти так ще одна людина відмовилася їхати(прочитавши, що потрібно із собою мати для походу тут) і нас лишилося троє. А тому вирішили їхати самі по собі, без усіляких гідів. Отож коротко про все по-порядку.

План походу узяли із того ж сайту через який мали їхати:
Дземброня – гора “Вухатий камінь” - гора Чорногора – озеро Бребенескул - озеро Несамовите - гора Говерла - гора Петрос - Ясіня(замість Козьмещик). (щиро дякуємо за маршрут :)
На карті це виглядає приблизно так.

Перші кроки давалися важко, але потім знайшли свій темп і усе пішло "як по горах"(масло ми з"їли ще на підході до гір :), або майже так. За перший день добралися до підніжжя Чорногори, вона ж Піп Іван, та підніматися вже не стали. На підході є чудова місцина для намету поруч із струмком. Одразу пожалкували, що не взяли сухого спирту для розпалу, дрова були не зовсім сухі і горіти не хотіли. Врятував нас поліетиленовий пакет(згадалося дитинство і те як ходили із запаленими пакетами і капали палаючими краплями на лопухи, досвід дитинства згодився у скрутний час :). Зварили їсти, виспалися і зранку із новими силами збігали на Чорногору. Усі речі лишили в наметі щоби було швидше. Коли повернулися із гори і склали намет буле вже перша година дня.

Далі цього дня скорили г.Дземброня, та г.Бребенескул(із тих, назви яких запам"ятали). Помилувалися озером Бребенескул. Постояли подумали чи варто ставати на ночівлю біля озера Бребенескул чи йти далі до озера Несамовите. Час був не дуже пізній отож пішли далі. По ходу мали ще вийти на гору Ребра, але сили були вже не ті і стали сперечатися чи піти підніжжям чи все-таки піднятися на гору. Двоє було за обхід гори підніжжям, а один за те щоби зійти на гору. Саме кумедне було те що за г.Ребру ми прийняли г.Говерлу і потім коли ми все-таки зрозуміли що то не Ребра, а Говерла, то довго сміялися зі слів того хто хотів на неї дертися: "ви мене біля підніжжя зачекайте, а я хутко зганяю нагору і назад і підемо далі до Говерли". Отож того дня ми таки сходили на г.Ребру(дякувати вона була не така висока) і вийшли до мальовничого озера Несамовите. Нас запевняли, що дров біля Несамовитого немає але RredCat їх усе-таки знайшов, вистачило їх і на вечерю і сніданок зварити, та ще й для наших сусідів у яких були негаразди із примусом.



Ранок. Сил немає, але є чудодійне озеро Несамовите. Вода льодяна(майже) але скупатися таки наважилися. Скажу чесно після купання у тому озері я немов знову народився, всю втому наче рукою знаяло, такий собі карпатський редбул(некарпатського я правда не куштував). Того дня на Говерлу підніматися не думали, розповіді знайомих про те що підніматися на неї довго і важко трохи лякали. Але не так сталося як гадалося. На горі Брескул, що перед Говерлою пообідали і вирішили таки піднятися на найвищу вершину України. Вкрутили банку енерджайзеру у вигляді згущеного молока і пішли підкоряти високий камінь. Всі також казали, що ні в якому разі не піднімайтесь на гору із наплечниками, може і не варто але все таки цікаво чому? Вирішили дізнатися скільки часу все-таки займає підйом на говерлу із наплечниками за спиною(підйом зі сторони г.Брескул). Під час підняття запитувалися у тих хто сходив скільки часу підніматися: "ну десь годину якщо із перепочинками без наплечника". Скажу так, слухайтесь своїх сил, а не чужих слів. Ми туди піднялися із наплечниками за спиною за 24 хвилини(останній). В середньому ще менше. Так що не треба лякати людей. Мабуть коли б ми на неї піднімалися як на Ребру то вийшло б ще швидше :). Перепочили, помилувалися краєвидами, поспілкувалися із іншими туристами та стали спускатися до підніжжя. Спуск зі сторони Петроса пологіший тому проблем не було.

Далі знову кумедна історія. Стежку було явно видно, туристи по ній ходили, але "комусь" стрельнуло у макітру, що то зовсім не наша стежка(ну у котяри якщо він когось кудись не заведе, то це невдалий день). Вибиралися ми на стежку такими хащами що (цензура)... Тарас як завжди у своєму репертуарі. Отож до Петроса через цю "заминку" ми дійти не встигли, а тому заночували між Говерлою та Петросом. Місцина для ночівля було просто супер, певно якась туристична стоянка. Вогнище до нас вже хтось палив і воно не встигло згаснути, місце для намету було вже обкопане від дощу, лишилося тільки зварити їсти і виспатися :). Тієї ночі спали ми не довго, чай "Мате" виправдовує своє ім"я. Після того як ми його напилися, то пів ночі у наметі теревенили(діє він не на всіх тому наші теревені декого дістали :), спати зовсім не хотілося, ми вже подумали може то зганяти на Петрос.

Ранок. Дивно але роси не було, намет сухий(він свою мокроту потім наверстав), ляпота. Поснідали і рушили на Петрос. Дертися на Петрос зі сторони Говерли було найтяжче із усіх(наплечники то у нас із собою, ми без наплечників не піднімаємся, майже :). Apollon(Костя) все-таки лишив наплечник знизу і видерся нагору без нього. Я і RredCat дерлися із наплечниками. На нашій мапі вихід на Петрос лише один і ми не думали що із іншої сторони є спуск. Видерлися, сидимо, добирається до нас Костя і хвалиться, що він собі без лишніх проблем легко видерся, а ви такі сякі дерлися із наплечниками. Але тут із іншої сторони з"являються люди, і виявляється спуск із іншої сторони таки є, і на багато пологіший. Спускатися було вирішено саме тудою, а наплечник його знизу, прийшов наш час сміятися :)(там вийшла ціла історія але я її пропущу).

Спустилися із Петроса і подалися до залізничної станції(дорогу нам розповіли якісь хлопаки, бо наша мапа далі Петроса нічого не показувала). По дорозі спускалися величезним схилом із травою подібною на чорниці. Коли зійшли нижче то таки виявились чорниці(я ще ніколи не бачив стільки чорниць одразу). Знизу вони вже достигли, а зверху ще ні, отака дивина. В селі купили молока, 1.5 літра випили одразу махом. Потім на вечерю придбали ще і зварили молочне, просто смакота. Вночі почалася сильна гроза, дехто навіть кричав "нас топить, усі назовні", типу там сухіше :).

Зранку відновили сили "кислячком". Складалися в дощ, йшли до станції також в дощ. Прийшли абсолютно мокрі. Перевдяглися у сухе і подалися додому. Тут і казці кінець, а хто слухав той поїде у Карпати.

Із погодою нам пощастило, на протязі усієї подорожі світило сонце, і лише в останню ніч пішов дощ, навіть дощисько, гриміло так що аж земля тряслася. Потім по дорозі додому(у потязі) люди казали, що навіть дахи у селах позривало, така була негода. Тому ми радісно пораділи, що вже від"їздимо і поспівчували тим хто лишень приїхав.

Для тих хто вагається, їхати чи ні, скажу, на протязі усієї подорожі понад стежкою є позначення для туристів, тому заблукати доволі складно, хіба у вас талант, як у нас :). Туристів також багато, дорогу спитати є у кого. Поки ми подорожували то зустріли і поляків, і білорусів, і навіть чехів. Враження переповнюють. Не вагайтесь :).