Гірський Крим. Шлях Легіонера

Фото: Льоши тут, Костіка і Льоши тут, і просто фото Костіка.

День перед початком (Поки всі не приїхали)
Я не міг пропустити можливості скупатись до того як всі приїдуть. Гори горами, але і сам Крим з сторони моря оглянути хочеться.
Отож по-порядку. Після прибуття в Сімферополь - тролейбусом до Ялти.. ага, саме тролейбусом (понад 75км) - я таке чудо не міг пропустити.. навіть якщо теліпатись потрібно 2,5 години. І тут як у будь-якому курорті - купа бабульок пропонує житло :), а місцеві ласкаво підказують куди піти і на яку маршрутку сісти (останнє приємно здивувало - не чекав). Якщо в Ялті - то обов'язково тра подивитись на Ластів'яче Гніздо! Стільки раз ту радість у фільмах бачив.. аж тепер на свої очі роздивився. Там же попив гранатового соку (дорого зараза, але мені через мій бомжуватий вигляд знижку зробили☺).. і на пляж Мисхор. Пляж дрібненький, купа каміння.. але морська вода всі ці недоліки перекриває.
Ночував у лісі за містом, у спальнику просто неба.. дуже невдала ночівля була: комарі гризли (брехня що їх там немає!), шишка на мене впала серед ночі (коли спиш то справляє надзвичайне враження ґґ), і о диво - підійшов нахабний косуль (10 метрів, шишкою докинути) і ричав на мене.. в нас такі істотки людей бояться, дивина тай годі.

День перший ( Підйом)
Піднявся ледь розвиднілось - і спрага погнала мене дорогою до міста.. Вгамував літрою найсмачнішого у моєму житті юпі подібного соку ☻. Далі на пляж Ялти. На кілька прибережних міст - лиш два громадські пляжі (Мисхор і причал у Ялті) - все інше огороджене санаторіями.
Ближче до обіду під'їхали матери на тому ж тролейбусі. Докуповуємо продукти і одразу (а нащо їм у морі плюхкатись? чим же я підколювати буду?) вантажимось у бусік на водоспад Учан-Су (найвищий в Україні!!). Водоспад мав бути пересохлий, але підприємливі місцеві провели туди трубу (інакше їм було б тяжко пояснити за що 10 грн беруть) і щось таки з нього ллється..
Різкий підйом.. то таки навіть не Горгани, прірви набагато крутіші, але в дуже крутих місцях - просічені сходинки з поруччям ☺. Проходили коло якоїсь дірки в скалі - а з неї дує як з пилосмока, у горах багато пустот і там потужні протяги. Далі стежкою попід скелі.. допоки Сима не вирішив вилізти на одну - а за скелею прірва і надзвичайно гарне видовище!! - лазяли по черзі милуватись і фоткатись. І тут виявилось, що Аполон не боїться висоти - паскудна особливість, бо тепер тра було боятись за Аполона - він же по краях прірв лазив втупившись в видошукач фотіка!. Ще одна відмінність від Карпат - піднявся на гору, а за нею плато, можна відійти пару км і нічим від степу коло села моєї бабці відрізнятись не буде.
Стали на ночівлю не далеко від підйому.. вночі милувались вогнями Ялти.. і харились її звуками.. а потім пішов дощ ☺ (і таке там буває).

День другий (Польові прогулянки)
Ранок - туман.. нічого не видно. Аполон знову зустрів нахабного косуля. Рушили.. на сандалі липне болото.. куда йдемо? важко відповісти... Нарвались на хатку лісника. Розповів як йти, показав де вода, видав якийсь дозвіл, зібрав по 10 грн з носа (за те що на маршрут вивів ☻). Далі похід полем до Ай-Петрі. Поки дійшли туман виявився не туманом, а хмарами ☺. З сторони Ялти, Ай-Петрі, - крута височезна скеля, але з другої сторони на неї піднімаєшся легко (на Високий Замок складніше вийти). До речі - і там за вхід гроші беруть. Я з ттп рвонув на пряму, тож за нас заплатили задні (тих кого зловили). Видовище там надзвичайне! Краєвид на море - що ще скажеш! і місце окультурене: смітники, поруччя..
Звідти прямим ходом в сторону Великого Каньйону. Незважаючи на Крим - йшли то під дощем, то у хмарах. Далі, ми ж матери, йшли кудись годину, а потім годину повертались (але вже під гору). ттп відкрив надзвичайно ефективних засіб від болі у спині - постібти поперек кропивою, я сам того не пробував, але після того як когось тою кропивою випореш - йти набагато приємніше ☺☺☺.
Під вечір напівзакинута стежка вивела нас на дорогу і коло неї стоянку. Може тут ми і збились трохи з маршруту - але видовище яке відкрилось було того вартим.. ціла долина оточена горами коло твоїх ніг.. а на самому вершечку гори цвіли ще й барбариски.
Вночі знову приходив косуль. Проти 8 людей вийте не наважився - але з лісу ричав (от вперта скотинка☺☻☺).

День третій (Каньйон панове)
На початку дня одразу спустились в долину - і почався Великий Каньйон. 3 км - але скільки зусиль. Ото був справді найнебезпечніший відтинок. У каньйоні не прокладено повноцінної стежки ☺☺☺.. і місцями перед нами поставали глибоченькі ванни повні гнилої води.
Доводилось лізти над кілька метровою ямою по карнізику скелі і то з нелегкими наплічниками за пелчима. А також додалась ще одна напасть - кліщі. Я взагалі ніколи такого раніш не бачив, а тут аж 2 з мене витягувати довелось (добре що ніякої зарази не несли) тай інших та біда обсіла.. Не встигли дійти до "офіційної" частини каньйону (де є стежка і куди "туристів" водять) розпочався ливень.. Поки народ ховався - я скористався можливістю заскочити у ванну молодості.. Встигли насолодитись радостями цивілізації у вигляді чебурека з сиром (новація, бо не всі наважуються їсти з м'ясом ☻). Набрали води у карстовому джерелі і вперед.. звісно вперед і не туди ☺. Далі був по маршруту водоспад - Срібні Струмені. Гарний, і печерка в ньому класна.. Піднялись до Юсупувського озера (така собі запиночка на гірській річці) і почимкували до стоянки. Я йшов посередині, так як трохи вивихнув ногу - натиснув на педальки - і в результаті проскочив місце нашої стоянки. Довелось Аполону за мною побігати. В таборі сушились, кормились і ганяли кліщів.

День четвертий (От і знову море)
Ранком ми трішки змахлювали. Перевал перетнули на таксі. Не буду описувати тих чудових місць які ми так і не відвідали.. шкода. Та демократія і бажання поплюскатись по довше у морі - перемогли. Отож таксі нас висадило коло Роднікового (село на березі водосховища, що забезпечує водою Севавстополь) Там була чудова фотосесія з двома осликами. І почався підойм до Шайтан-Мердвен (Чортові Сходи). Почали підйом попід сухе річище, а продовжили попід повноводну гірську річку (така спека, що до низу вода не дотікає - випаровується). І почався шматочок "Небо-Море-Хмаринки".. йшли попід прірвою над морем (точніш прірва над узбережжям де ще цілі містечка вміщались). Табунами там бігали ящірки. Одну намагались загнати - засіла на нозі, а потім рванула вгору і до коліна добігла.. Якби не відвалилась - була б паніка :). Все таки Оля одну зловила, кумедна істота ящірка.

День п'ятий (Довгий шлях щоб скупатись)
Спустились з гір і вийшли на трасу. Перед нами лежали Байдарські ворота. А за ними Байдарський ліс... але тре було його назвати якось по інакшому.. хз чого - но фекаліями штиняло там просто страшно.. якось пройшли. Прохід між горами-скелями і спуск до траси. Є! Тепер море дуже близько. Але все ще не достатньо ☻. З годину пиляли по трасі - попід бухту Ласпі, все шукали де там туристичні стоянки. Поки просто не повернули бозна-якою стежкою вниз. І о чудо! Там внизу сховалось купа наметів. Одразу ж у воду.. просто ляпота.

День шостий (Там же)
Там ми дрихнули на сонці, стрибали з каміння і розглядали дно у окуляри, ганяли чайок з каміння.. то офіційна стоянка - тож заплативши 15грн з носа за добу - отримали за 20 хв ходу запаси води і дров. Ляпота.

День після останнього (Коли всі поїхали)
О 4 ранку підйом і в Севастополь. Там рівняни повантажились у автобус на Сімферополь. Я ж трішки оглянув місто з Льошою.. Там виявився якраз день міста - тож шуму було купа. Потім провів і Льошу і помилувався кораблями і підводним човном.. а згодом зборищем клоунів, що волали "Севатополь!Крьім!Россия!". Чоловік 20.. виглядало убого.. як і їх віршики. А далі Фіолент. Дуже гарне місце. Там покупався і заночував. А на ранок мене чекала дорога до дому..

Підсумки
Гарне місце Крим. Але просторів Карпат не вистачає.. і бажання збирати гроші за огляд кожної калюжі нервує.. Та хоч раз там побувати варто... щоб хотілось повернутись і заради моря ☺☺☺

Прогулянка до Шипоту.. або Training days

На минулі вихідні (27-28 червня 2009) прогулялись з Марічкою до водоспаду Шипіт.. на два дні. Розповім коротко як то було. Мапу частково злямзив звідси. Фото звіт - тут.

А давай підемо короткою цікавою дорогою.. ;)
Зі Львова електричкою до Воловця - 3 чи 3,5 години, в основному мальовничими краєвидами. Далі запитали у місцевих шлях до закинутої сироварні - початок туристичних маршрутів.. до неї веде доволі не крута, приємна і чесно кажучи нуднувата дорога.. яка обходить гору з хрестом, що височіє над Воловцем і цікавий хребет.. за давнім правилом нічого не обходити - спускаємось з одного рукава нецікавого хребта попід городи донизу і починаємо підніматись по схилу гори Ціцька. Підйом видався доволі цікавим.. спочатку я трішки не туди завів і довелось пензлювати неходженим молодняком (паскудні кущі по пояс, кропива і дика малина).. цей відрізок компенсувала багата фауна - з під ніг вискакували ящірки, а одного разу навіть заєць... але другий раз я краще обійду, ґґ. Так як це початок маршруту - то всі там ходять як хочуть і чіткої дороги на гору немає тре старанно шукати. Всі дороги ведуть на хребет - доведено, якщо просто лізти лісом вгору то скоро (або як вийде) дійдеш до стежки на хребті (поки дійшли почув про себе багато цікавого :) ). Ціцька зустріла новим видами фауни, табуном польських туристів (якщо йде зграя народу і всі з палками - 100%, що то пшеки) і недружніми осами, які чомусь сіли на ногу і почали її кусати (може на гніздо наступив?).. Довелось погратись в доктора Хауса (поставити діагноз і призначити лікування) і в гарненьку медсестру - лікування допомогло, укуси одразу перестали турбувати - тільки слід залишився. Кому треба буде - метод лікування: закусити рану, щоб отрута надалі не розповсюджувалась, а далі як в анекдоті.. думаю при укусі змії, має також допомогти.. от в Горганах і перевіримо.. Не все на горі з такою приємною назвою виявилось таким поганим, пригоду з осами вдало компенсували кущі чорниці - ще не сезон, але наїстись можна :).

Нам не страшні зливи й спека..
Далі підйом на Темнатик (гору з хрестом). При підйомі зустрів новий вид перешкод - кущі крізь які йдеш як між стінами - таких купа є навіть під Рівним, наприклад у Колоденьському ліску - але там крізь них ніхто не ходить... Вийшли - краєвиди просто чудові. Особливо не сподобалась та частина неба з якої сунула здоровенна чорна хмарина, а під неї все в тумані.. там нас накрив перший дощ... на щастя за пів години він скінчився - обід і далі в дорогу. До метеостанції веде череда безіменних вершин, між останньою вершиною і г.Плай (де стоїть метеостанція) доволі широке плато, красу доповнювали хмаринки-баранці які йшли так низько, що то плато їм доводилось переповзати, на скільки я зрозумів нічого та краса хорошого не віщує - так як за ними почалась потужна злива, під час якої «баранці» періодично «бігали» туди-сюди.. гриміло і блискало дуже круто - дощ зарядив на пів ночі. Перспективи вимальовувались доволі не райдужні. Повертатись - мінімум пару годин, піти до закинутої сироварні, ближче і дорога легша - але ми там не були.. а шукати в темряві під дощем місце для намету, не дуже приємно.. Все таки пішли у напрямку закинутої сироварні.. по дорозі помітили не погану галявину метрів на 200 нижче стежки. Думав оминати (якби там нічого вартого не виявилося то підніматись назад чорницями – завдання не з легких), але трохи далі вниз пішла заросла дорога\рівчак\стежка – все таки ходити по ній можна. Спустились – з купи місцин було тільки одна де можна було поставити намета (всюди корчами трава, каміння і крутий нахил). Намет поставив, Марічку і речі сховав, а далі почалась крута розвага – забий кілок у каміння. Змерз, змок, позабивав. Дуже нас виручив чай з термоса. Там ми його допили.. квас закінчився перед плато (мали того ж дня дійти до Шипота) – збирав воду з намету, просто виставляв миску на дощ – от такі розваги, дощ, холод а в тебе вуста запечені від спраги…

День другий.
Другий день почав з крутої зарядки – спустився з від місця стоянки до самого низу де тік якийсь потічок (між горами завжди щось тече). Йшов у напрямку яру який розтинав наш схил, думав може по ньому вода тече і не тре буде спускатись до самого низу, дзуськи. Вода в ньому почалась метрів за 10 від потоку в долині.. напився, вмився – клас! Набрав води, випензлював нагору.. не дуже класно лісом дертись крутим схилом.. Сніданок.. і дорога до метеостанції.. за нею - Великий Верх. Там сходяться три маршрути наш, від Шипоту і з Боржавського хребта – народу купа, що приємно на відміну від Чорногори – все наші.. чи майже наші (російськомовні наші :) ), а то чесно кажучи діяли мені на нерви табуни поляків навколо Говерли, але це інша історія.. Спуск до Шипоту через Гимбу, по дорозі милувались планеристами-екстрималами, гарно. Чесно кажучи подякував Богу, що ми звідти не піднімались – крутий спуск схилом блідо-червоних метеликів (там тих комах було незчисленно), потім крутий спуск лісом.. і то все доволі довго (як не як, Великий Верх найвища гора в тій місцині і дорога з Шипоту веде фактично на неї напряму). Шипіт – чесно кажучи справив враження роздутості.. туристів незміряно, доріжки, місця для мангалів.. але раз побачити його варто. Далі рвонули у сторону с.Подобовця. По дорозі нам дуже пощастило, коло самого Шипоту стоїть буржуйський готельчик і ми вже за ним спитали у пари яка йшла нам на зустріч – «Чим можна доїхати до Воловця?». Вони порекомендували звернутись до господаря готельчику. Він якраз мав їхати до Воловця, завезти постояльця туди ж на поїзд. В мене склалось стійке враження, що якби нас не привели постояльці – були б ми послані смачно і далеко. Хлопака з тої парочки заслуговує пару слів окремо, чесно кажучи спочатку він справив враження сектанта, та коли він не почав парити мізки, а надалі продовжив розмову в тому ж стилі виявився доволі цікавим, навіть відомим – от що вдалось нагуглити.
Пару слів про господаря.. склалось враження, що ми йому не сподобались… Не хочу бути невдячним, як тільки ми зайшли в готельчик почався потужний дощ і навряд би ми чим небудь іншим добралися.. хоча я йому матеріально непогано віддячив, тож можу відізватись про нього зле, ґґ (от такий я чорний, поганий і невдячний) – поки поїдемо чекали хвилин 20-30, при тому дядько хвилин 10 коло нас на веранді розглядав дощ, турбувався щоб я наплічником не порозбивав вазони (не передбачено там козацького зросту), хоча його постоялець сидів на наплічнику ще до того як ми прийшли… і умудрився привезти нас за дві хвилини після відправлення електрички (ми по дорозі не кіпушували, так як не знали точного часу відправки)… по дорозі назад він гикав.. Тут нам пощастило вдруге, були квитки на швидкий поїзд на Київ (що йшов через ~30хв. і яким їхав його постоялець).. не найкращі, але були.. Пару поганих слів заслуговує укр. залізниця… швидкий поїзд їхав довше чим електричка, бо пропускав зустрічну електричку!!.. отож ми на якійсь безіменній станції стовбичили навіть дверей не відкривали.. і ще нас потішив розклад прибуття.. точніше його написання.. згідно нього ми проїзжали через «Стрій» (хто не знає, містечко зветься Стрий) і коли вони грамоту вивчать?

PS: тепер я знаю що таке траверс – це похід до точки оминаючи всі вершини і складні шматки дороги, нам таке слово запамятовувати не потрібно ;).
PSS: в українських берцах вкінці шляху умудрилось щось відійти.. і фактично я по дорзі додому відтер собі шамат шкіри 1см на півтора - хотів додати фотку, та передумав.. Ще хто передумає в Горнани йти .. хе хе..
PSSS: Тренувальні дні - бо я консервів ніс на тиждень :), для розминки.
PSSSS: Фотка заманка.. ;)

Плануємо новий похід у Горгани

Отож, плануємо новий похід у Карпати. У планах добити похід, який не завершили минулого разу, тобто знову у Горгани :).

Кліп для заманювання:

Орієнтовна дата з 6 по 20 липня 2009. Орієнтовний маршрут:

г. Maксимець - г. Гавр - г. Короткан - полонина Боярин - г. Сивула - г. Лопушна - г. Ігровець - г. Висока - с. Осмолода - хр. Аршица - р. Свіч - "якщо дісталися геть сюди, то додому :)"

Приблизна мапа від с.Максимець до с.Осмолода(далі буде)

Всіх бажаючих запрошуємо приєднатися, тільки застереження, жпс не використовуємо, виходимо на всі підряд "горбаки" котрі є під боком, використовуємо лише мапи і відчуття коротшої дороги яке ще нас ніколи не виводило куди потрібно. Із недоліків цього правила, можливо проходити із нами 3 дні незапланованим маршрутом та хащами де ледве пролізеш. В результаті вийти не там де мали і проходити ще декілька днів доки зрозуміємо де ми є :). Плюси: маса фану і незабутні враження, що залишаться із вами(якщо ми виберемося) на все життя. Насправді не все так страшно і навіть дуже весело.

Ще одне уточнення:

"найтяжчі наркотичні засоби, що будуть вживатись у поході - чай мате від ттп.. отож з любителями дійти до першого тіньочка і там нализатись до андроїдного стану (коли зелені роботики бігають) - нам не подорозі!"

Наразі нас назбиралося вже аж n(кількість змінна) тіл :), і будемо раді додатковим, котрі хочуть походити Карпатами і не хочуть викидати гривні на гадів гідів :).
На кінець, якщо наважилися, то відпустку краще взяти на тиждень довшу, а то хто зна коли повернемось :D

Поки, що приєдналися наступні:

Apollon, RredCat, 0m3r, ttp, 4umak, 7k7k, ekevart, SaHay, XelNaga, Малинка, Мелкий, Оля

PS: Так от, не забувєм брати щось на голову (блейзер як мінімум), так як згоріти можна не гірше чим на морі + хустку на шию. Має бути щось легке із довгим рукавом, бо руки згорять до костомах, але щоб не спаритись в тому. Легка куртка обов'язково - щоб швидко сохла. Якщо в кого є лижні палки - рекомендую прихопити, польскі туристи без них навіть до вітру не ходять. І (дівчата не читайте) варто відати перевагу сімейникам перед всякими стірнгами і стирптизними труселями, щоб нічого не натерти і тіло "дихало"..

Похід у Карпати, "Вершини України"

[ Фото тут ]

Як писали раніше, шукали людей для походу у Карпати. Крім того, що нікого не вдалося знайти так ще одна людина відмовилася їхати(прочитавши, що потрібно із собою мати для походу тут) і нас лишилося троє. А тому вирішили їхати самі по собі, без усіляких гідів. Отож коротко про все по-порядку.

План походу узяли із того ж сайту через який мали їхати:
Дземброня – гора “Вухатий камінь” - гора Чорногора – озеро Бребенескул - озеро Несамовите - гора Говерла - гора Петрос - Ясіня(замість Козьмещик). (щиро дякуємо за маршрут :)
На карті це виглядає приблизно так.

Перші кроки давалися важко, але потім знайшли свій темп і усе пішло "як по горах"(масло ми з"їли ще на підході до гір :), або майже так. За перший день добралися до підніжжя Чорногори, вона ж Піп Іван, та підніматися вже не стали. На підході є чудова місцина для намету поруч із струмком. Одразу пожалкували, що не взяли сухого спирту для розпалу, дрова були не зовсім сухі і горіти не хотіли. Врятував нас поліетиленовий пакет(згадалося дитинство і те як ходили із запаленими пакетами і капали палаючими краплями на лопухи, досвід дитинства згодився у скрутний час :). Зварили їсти, виспалися і зранку із новими силами збігали на Чорногору. Усі речі лишили в наметі щоби було швидше. Коли повернулися із гори і склали намет буле вже перша година дня.

Далі цього дня скорили г.Дземброня, та г.Бребенескул(із тих, назви яких запам"ятали). Помилувалися озером Бребенескул. Постояли подумали чи варто ставати на ночівлю біля озера Бребенескул чи йти далі до озера Несамовите. Час був не дуже пізній отож пішли далі. По ходу мали ще вийти на гору Ребра, але сили були вже не ті і стали сперечатися чи піти підніжжям чи все-таки піднятися на гору. Двоє було за обхід гори підніжжям, а один за те щоби зійти на гору. Саме кумедне було те що за г.Ребру ми прийняли г.Говерлу і потім коли ми все-таки зрозуміли що то не Ребра, а Говерла, то довго сміялися зі слів того хто хотів на неї дертися: "ви мене біля підніжжя зачекайте, а я хутко зганяю нагору і назад і підемо далі до Говерли". Отож того дня ми таки сходили на г.Ребру(дякувати вона була не така висока) і вийшли до мальовничого озера Несамовите. Нас запевняли, що дров біля Несамовитого немає але RredCat їх усе-таки знайшов, вистачило їх і на вечерю і сніданок зварити, та ще й для наших сусідів у яких були негаразди із примусом.



Ранок. Сил немає, але є чудодійне озеро Несамовите. Вода льодяна(майже) але скупатися таки наважилися. Скажу чесно після купання у тому озері я немов знову народився, всю втому наче рукою знаяло, такий собі карпатський редбул(некарпатського я правда не куштував). Того дня на Говерлу підніматися не думали, розповіді знайомих про те що підніматися на неї довго і важко трохи лякали. Але не так сталося як гадалося. На горі Брескул, що перед Говерлою пообідали і вирішили таки піднятися на найвищу вершину України. Вкрутили банку енерджайзеру у вигляді згущеного молока і пішли підкоряти високий камінь. Всі також казали, що ні в якому разі не піднімайтесь на гору із наплечниками, може і не варто але все таки цікаво чому? Вирішили дізнатися скільки часу все-таки займає підйом на говерлу із наплечниками за спиною(підйом зі сторони г.Брескул). Під час підняття запитувалися у тих хто сходив скільки часу підніматися: "ну десь годину якщо із перепочинками без наплечника". Скажу так, слухайтесь своїх сил, а не чужих слів. Ми туди піднялися із наплечниками за спиною за 24 хвилини(останній). В середньому ще менше. Так що не треба лякати людей. Мабуть коли б ми на неї піднімалися як на Ребру то вийшло б ще швидше :). Перепочили, помилувалися краєвидами, поспілкувалися із іншими туристами та стали спускатися до підніжжя. Спуск зі сторони Петроса пологіший тому проблем не було.

Далі знову кумедна історія. Стежку було явно видно, туристи по ній ходили, але "комусь" стрельнуло у макітру, що то зовсім не наша стежка(ну у котяри якщо він когось кудись не заведе, то це невдалий день). Вибиралися ми на стежку такими хащами що (цензура)... Тарас як завжди у своєму репертуарі. Отож до Петроса через цю "заминку" ми дійти не встигли, а тому заночували між Говерлою та Петросом. Місцина для ночівля було просто супер, певно якась туристична стоянка. Вогнище до нас вже хтось палив і воно не встигло згаснути, місце для намету було вже обкопане від дощу, лишилося тільки зварити їсти і виспатися :). Тієї ночі спали ми не довго, чай "Мате" виправдовує своє ім"я. Після того як ми його напилися, то пів ночі у наметі теревенили(діє він не на всіх тому наші теревені декого дістали :), спати зовсім не хотілося, ми вже подумали може то зганяти на Петрос.

Ранок. Дивно але роси не було, намет сухий(він свою мокроту потім наверстав), ляпота. Поснідали і рушили на Петрос. Дертися на Петрос зі сторони Говерли було найтяжче із усіх(наплечники то у нас із собою, ми без наплечників не піднімаємся, майже :). Apollon(Костя) все-таки лишив наплечник знизу і видерся нагору без нього. Я і RredCat дерлися із наплечниками. На нашій мапі вихід на Петрос лише один і ми не думали що із іншої сторони є спуск. Видерлися, сидимо, добирається до нас Костя і хвалиться, що він собі без лишніх проблем легко видерся, а ви такі сякі дерлися із наплечниками. Але тут із іншої сторони з"являються люди, і виявляється спуск із іншої сторони таки є, і на багато пологіший. Спускатися було вирішено саме тудою, а наплечник його знизу, прийшов наш час сміятися :)(там вийшла ціла історія але я її пропущу).

Спустилися із Петроса і подалися до залізничної станції(дорогу нам розповіли якісь хлопаки, бо наша мапа далі Петроса нічого не показувала). По дорозі спускалися величезним схилом із травою подібною на чорниці. Коли зійшли нижче то таки виявились чорниці(я ще ніколи не бачив стільки чорниць одразу). Знизу вони вже достигли, а зверху ще ні, отака дивина. В селі купили молока, 1.5 літра випили одразу махом. Потім на вечерю придбали ще і зварили молочне, просто смакота. Вночі почалася сильна гроза, дехто навіть кричав "нас топить, усі назовні", типу там сухіше :).

Зранку відновили сили "кислячком". Складалися в дощ, йшли до станції також в дощ. Прийшли абсолютно мокрі. Перевдяглися у сухе і подалися додому. Тут і казці кінець, а хто слухав той поїде у Карпати.

Із погодою нам пощастило, на протязі усієї подорожі світило сонце, і лише в останню ніч пішов дощ, навіть дощисько, гриміло так що аж земля тряслася. Потім по дорозі додому(у потязі) люди казали, що навіть дахи у селах позривало, така була негода. Тому ми радісно пораділи, що вже від"їздимо і поспівчували тим хто лишень приїхав.

Для тих хто вагається, їхати чи ні, скажу, на протязі усієї подорожі понад стежкою є позначення для туристів, тому заблукати доволі складно, хіба у вас талант, як у нас :). Туристів також багато, дорогу спитати є у кого. Поки ми подорожували то зустріли і поляків, і білорусів, і навіть чехів. Враження переповнюють. Не вагайтесь :).